Пролетарии всех стран... национальное единство возможно исключительно за ваш счёт!
Набат. Суспільно-політична газета
  Добавить в Избранное Сделать стартовой
Предыдущий номер Свежий номер

Бессрочная акция "Комсомол за Мир"

Войти Зарегистрироваться

  • Лента новостей
  • Новости сайта
  • Номера 2016-го года
  • Номера 2015-го года
  • Номера 2014-го года
  • Номера 2013-го года
  • Номера 2012-го года
  • 2011 год
  • 2010 год
  • Выборы 2010
  • 2009 год
  • 2008 год
  • 2007 год
  • 2006 год
  • 2005 год
  • Ссылки
    << 2018
    << Февраль

    Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Вс.
       1 2 3 4
    5 6 7 8 9 10 11
    12 13 14 15 16 17 18
    19 20 21 22 23 24 25
    26 27 28     

    Набат №9 (461) от 18 мая 2017 года

  • Евгений Коротков. Из жизни городов и мэров
  • Александр Берман. День Победы – 9 мая
  • О. Гайтота. Палачи и спасители. Кто они?
  • Надежда Савченко "прозрела"?
  • Виступ Петра Симоненка у судових дебатах в Київському апеляційному адміністративному суді 15 травня 2017 року

    Високий суд! Шановні судді!
    Ми нарешті дійшли того етапу надзвичайно тривалого судового процесу, коли практично завершується розгляд справи, до якої прикута увага не тільки в нашому суспільстві, а й світової, передусім європейської , громадськості. Адже на ньому вирішується, чи буде далі діяти легально в Україні опозиційна політична сила, яка була і є послідовним виразником інтересів десятків мільйонів людей праці, пропонує альтернативний шлях розвитку нашої країни – на засадах соціальної справедливості і справжнього народовладдя, створення суспільства, в якому вільний розвиток кожного має бути умовою вільного розвитку всіх.
    Але ситуація набагато серйозніша, бо рішення, яке ви ухвалите, має засвідчити перед усім світом:
    По-перше – чи стала Україна, яка проголосила свою незалежність, справді демократичною, правовою державою, в якій реально забезпечуються верховенство права, неухильне дотримання законності, декларовані в її Конституції права і свободи людини і громадянина;
    По-друге – чи впроваджуються насправді в її державну практику стандарти європейської демократії, відданість яким час від часу проголошує українська влада;
    По-третє – чи є в нашій країні справді незалежний, неупереджений, об`єктивний суд, спроможний протистояти адміністративному тиску і стороннім впливам.
    На перший погляд, справа, яка розглядається, є простою: законом про так звану "декомунізацію" заборонено вживати назву "комуністична партія" і пропагувати (тобто використовувати) її символіку. Саме на цій підставі діяльність КПУ, згідно з пунктом 3 статті 3 Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", має бути припинена, що й вирішив Окружний адміністративний суд міста Києва.
    Та не все так просто. І, думаю, не випадково ця справа розглядається в порядку адміністративного судочинства вже близько двох років, в тому числі в апеляційному суді – 12 місяців.
    Наша сторона в судовому процесі послідовно, ґрунтуючись на положеннях української Конституції, вітчизняному законодавстві, міжнародно-правовій практиці, фактичних даних, намагалась в суді першої інстанції довести безпідставність позову Мінюсту, незаконність вимоги припинити діяльність Комуністичної партії України. На жаль, Окружний адміністративний суд не прислухався до наших доводів.
    Дозвольте на цій стадії судового процесу викласти і обґрунтувати узагальнено принципову позицію Комуністичної партії України.
    І.
    Вона полягає в тому, що суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, зіткнувся із ситуацією (вона сьогодні не є унікальною, притаманною тільки цій справі), коли закон, на підставі якого Мінюст зажадав припинити діяльність нашої партії, вочевидь не узгоджується з Основним Законом держави – її Конституцією.
    Між тим, згідно з частиною другою статті 8 Основного Закону Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Коституцїї України і повинні відповідати їй.
    Як бути у ситуаціях, подібних тій, в якій опинилися суди, розглядаючи дану справу, чітко і однозначно вказав Верховний Суд України у постанові Пленуму номер 9 від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя":
    "Оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй... Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосовувати тільки той закон, який грунтується на Конституції і не суперечить їй".
    Як бачимо, найвищий в державі орган судової влади однозначно наголошує на тому, що суди повинні застосовувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
    Цим мав керуватися Окружний адміністративний суд. Принаймні, якщо суддям не вистачило сміливості і принциповості, міг звернутися до Конституційного суду України за рішенням ситуації, що склалася.
    В цьому контексті привертають увагу, принаймні, такі моменти.
    Закон про "декомунізацію" порушує одну з найважливіших і найчутливіших базових засад демократичного конституційного ладу - принцип політичного та ідеологічного плюралізму (багатоманітності), декларований у частинах першій та другій статті 15 Основного Закону України.
    Принцип політичного плюралізму знаходить втілення насамперед у багатопартійності та свободі політичної діяльності, а принцип ідеологічного плюралізму – у розмаїтті ідеологій як систем концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на життя, на суспільні процеси, які відбивають інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей. Цей закон, по-суті, забороняє участь не забороненої компартії у виборах, чим вже більше трьох років брутально порушуються конституційні права і свободи значної частини українських громадян.
    Конституційними приписами не передбачається можливість заборони будь-якої ідеології (в тому числі Комуністичної). Так само і об`єднання громадян не можуть бути заборонені шляхом прийняття відповідних законів лише на підставі того, що вони сповідують певну ідеологію. Більше того, у частині четвертій тієї ж статті 15 зазначається, що "держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України".
    Українська Конституція (як і конституційні акти багатьох інших держав) встановлює певні обмеження принципу політичної та ідеологічної багатоманітності. Вони цілком зрозумілі, врегульовані – наголошую – на конституційному рівні, чітко і вичерпно виписані, їх розширення не може бути предметом звичайного закону.
    Нагадаю відповідне положення частин першої і другої статті 37 Основного Закону:
    "Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на:
    ліквідацію незалежності України,
    зміну конституційного ладу насильницьким шляхом,
    порушення суверенітету і територіальної цілісності держави,
    підрив її безпеки,
    незаконне захоплення влади,
    пропаганду війни, насильства,
    на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі,
    посягання на права і свободи людини, здоров`я населення, забороняються.
    Політичні партії і громадські організацїї не можуть мати воєнізованих формувань".
    Для усвідомлення загальної ситуації в контексті розгляду цієї судової справи важливо враховувати, що одним з перших кроків нової влади, встановленої в Україні після лютневого (2014 р.) перевороту, була категорична вимога О.Турчинова, який тоді виконував обов`язки президента України, міністру юстиції П.Петренку "вжити БЕЗ ЗВОЛІКАНЬ у встановленому законом порядку заходів до заборони Комуністичної партії України", лідерів і функціонерів якої звинуватили у підтримці сепаратистів, дестабілізації суспільно-політичної ситуації, підриві безпеки держави та інших "гріхах". (Лист О.Турчинова був опублікований у парламентській газеті "Голос України" 20 травня 2014 року.) Тобто не просто звинуватили без суду і слідства партію та її керівництво у серйозних злочинах, а й безцеремонно втрутилися у сферу діяльності судової гілки влади, по суті продиктували, як їй діяти, - до проведення розслідування.
    Не можна залишити і без уваги заяви президента Порошенка, який вважає недопущення Компартії до виборів депутатів Верховної Ради у 2014 році і відсутність комуністів у парламенті видатним досягненням. Про це він казав під час своєї прес-конференції 26 жовтня 2014 року. І вже нещодавно пан Порошенко з гордістю заявляв, як про свою особисту заслугу, про те, що в Україні Компартія фактично витіснена з політичного поля, хоча фактично партія не заборонена (рішення суду не набуло законної сили) і, попри жорстокі умови, її організації діють. Це виголошує Президент, який є гарантом Конституції, прав і свобод громадян незалежно від їх політичних уподобань, в тому числі і членів Компартії України.
    Відповідно до отриманої з вищих кабінетів вказівки, міністр юстиції Петренко ще влітку 2014 року ініціював позов до суду щодо припинення діяльності Комуністичної партії. При цьому він дозволив собі необґрунтовані, бездоказові публічні звинувачення Компартії України у злочинній діяльності. Так, 8 липня на прес-конференції пан Петренко оголосив Компартію злочинною організацією, причетною до фінансування та озброєння сепаратистів у Криму і на Донбасі. Але жодних доказів не навів і не міг навести.
    Це прямий тиск виконавчої влади на суд щодо прийняття замовного рішення, яке вигідне владі. Це приниження гідності понад 100 тис. членів партії та понад 3 млн виборців, які підтримали нашу партію на виборах.
    Доказів не було і їх почали штучно створювати і фабрикувати за матеріалами інтернету та повідомленнями так званих "активістів" у соціальних мережах. В цьому, високий суд, Ви можете переконатись ознайомившись з змістом подання Міністерства юстиції до суду.
    Наприклад, з метою дискредитації партії і її заборони, СБУ звинуватило особисто мене у якійсь таємний зустрічі з Путіним, від якого я нібито отримав вказівки і інструкції по дестабілізації ситуації в Україні. І це тоді, коли всім, в тому числі голові СБУ Наливайченку, було достеменно відомо, що це нісенітниця. Як відомо, у той час, коли я, за версією СБУ зустрічався з Путіним, я перебував у Брюсселі, про що надав відповідні свідчення і докази.
    Мені навіть висували звинувачення в сепаратизмі за мої виступи з трибуни парламенту, в яких я, як народний депутат, закликав до припинення братовбивчої війни і необхідність широкої децентралізації з метою збереження територіальної цілісності України. Звертаю Вашу увагу, Високий суд, що відповідно до Конституції України народний депутат не несе відповідальність за виголошене з трибуни ВРУ.
    Дійшло навіть до того, що після трагедії в одеському Домі профспілок, телеканал 1+1, який належить відомому олігарху і на той час голові Дніпропетровської ОДА, мене звинуватили у тому, що начебто я особисто зпалював людей живцем. Безперечно, ця брехня могла з`явитися в ефірі одного з центральних телеканалів тільки внаслідок того, що в Україні після лютневого заколоту на майдані запанувало право сили замість сили права.
    Тільки через два роки судової тяганини після напруженої боротьби рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року (справа № 758/6022/14-ц Категорія 41) інформація, публічно поширена "Телерадіокомпанією "1+1" у програмі "Секретні матеріали. Що справді відбувається у Криму?" Сезон 2014 серія 21", визнана недостовірною.
    29 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва відхилила апеляційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія "1+1" і залишила рішення Подільського районного суду м.Києва від 22 листопада 2016 року без змін.
    Проти членів партії розгорнулися репресії. Людей затримували на підставі брутально сфальсифікованих і безглуздих обвинувачень.
    Так, за свідченням пана Наливайченка, для забезпечення позову було порушено понад 400 кримінальних справ проти активістів КПУ та співчуваючих. Високий суд: порушено безпідставно – жодна справа так і не була доведена до судового розгляду.
    Наприклад, 1 вересня 2014 року СБУ сфабрикувала справу проти дніпродзержинських комуністів, підкинувши під час обшуку одному з них – Ткаченку С.І. гранату у відро для сміття і 11 екземплярів газети "Новоросія" №4, а Д.О.Тимофеєву – гранату і 9 екземплярів тієї ж газети. Проте, на звернення адвокатів до військової частини, якій нібито належать "знайдені" гранати, було отримано відповідь, що всі зазначені гранати знаходяться на обліку відповідної військової частини і, таким чином, в жодному разі не могли бути знайдені у Ткаченка та Тимофєєва.
    Півтора року Ткаченко – член ЦК КПУ, перший секретар міськкому партії, і Тимофєєв перебували у СІЗО. За що? Хто буде за це нести відповідальність?
    Очевидно, що СБУ та Прокуратура за участю суду намагалась виконати замовлення підтвердити злочинний характер партії та виправдати неконституційність нашої заборони.
    У грудні 2014 року було брутально викрадено депутата Костянтинівської міськради від КПУ Костянтина Безкоровайного. І тільки після того, як було відкрито впровадження за фактом його викрадення, 19 грудня 2014 року на сайті СБУ з`явилося повідомлення про його затримання.
    Тоді ж, радник голови СБУ Маркіян Лубківський на брифінгу заявив, що нібито комуніст разом з іншими злочинцями, які теж затримані, планував отруєння ціанистим калієм водозабірних водойм міста Костянтинівка. Всі ці звинувачення не знайшли підтвердження, але лікар-стоматолог Безкоровайний понад рік незаконно утримувався у неволі. Провина Костянтина Безкоровайного була тільки в тому, що в Костянтинівській міськраді він був комуністом.
    Правове та суддівське свавілля правлячого в Україні режиму набуло нечуваної зухвалості.
    Так, 21 березня 2017 року Лисичанський міський суд Луганської області (суддя Березiн А.Г.) в присутності сторони звинувачення прокурора Задорожнього В.В., розглянув справу комуністів Рижевола В.О. та Цимбала О.С., що звинувачувались у діях, які нібито спрямовані на порушення територіальної цілісності України.
    Рижевол В.О., якому, до речі, 78 років, та Цимбал О.С. до цього суду півтора роки перебували в тюремних катівнях. З них слідчі вибивали зізнання в тому, що вони буцімто у травні 2014 року брали участь у підрахунку голосів під час "референдуму щодо підтримки акту про державну самостійність "Луганської народної республіки".
    Не отримавши бажаного зізнання органи слідства та прокуратури пішли на чисельні порушення закону.
    В ході судового розгляду справи виявилося, що подані прокуратурою докази обвинувачення взагалі не мають жодного відношення до даного кримінального провадження, а стосуються зовсім інших осіб та іншої кримінальної справи, що органи слідства навіть не відкривали кримінальні провадження відносно Рижевола В.О. та Цимбала О.С., а у поданому прокуратурою до суду в якості доказу Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.05.2014 року, їх прізвища навіть не згадуються.
    Під час судового розгляду свідки не підтвердили бажані для прокуратури і режиму хунти свідчення у вчиненні злочину, який інкримінується комуністам.
    Попри такі грубі порушення закону, суд засудив Рижевола В.О. і Цимбала О.С. до 3 років позбавлення волі кожного.
    Судова розправа над комуністами Рижеволом В.О. та Цимбалом О.С., їх арешт за надуманими підставами і з порушенням законних процедур, антизаконні слідчі дії мають явно політичний характер і наочно продемонстрували, що націонал-олігархічний режим вступив в ту стадію, коли політично мотивовані репресії проти Компартії та її представників, інших опозиційних сил та інакомислячих набувають незворотного характеру війни з власними громадянами.
    У квітні 2015 року речниця СБУ Олена Гитлянська розповсюдила недостовірну інформацію про те, що затримані в Одесі особи, які є членами КПУ, зізналися у скоєні 10 терористичних актів. Це було зроблено одночасно з публічними і безпідставними звинуваченнями голови СБУ Наливайченка на мою адресу, як лідера Компартії України.
    Зокрема, СБУ і Генпрокуратура з подачі депутата Мосійчука, звинуватили мене в тому, що я нібито отримав російське громадянство, обраний до складу керівних органів Компартії Росії (КПРФ) і переховуюсь від слідства у Росії. Подібні приклади замовних безглуздих і безпідставних звинувачень на мою адресу и адресу комуністів можна наводити безліч.
    Переслідування комуністів відбувається у всіх сферах, у тому числі з недопущенням використання нами засобів масової інформації.
    Спираючись на Закон про декомунізацію голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Артеменко Ю. звернувся до Шевченківського управління поліції у м.Києві з звинуваченнями у порушенні чинного законодавства України під час ефірів ТОВ "Гамма-Консалтинг" 09.03.2016; 10.03.2016; 01.04.2016 та 09.05.2016, учасником яких був П.Симоненко.
    Після проведення термінової позапланової перевірки телеканалу, Нацрада ухвалила рішення № 1231, яким визнана порушенням вимог Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та Закону "Про інформацію" у зв`язку з трансляцією передач "Опозиційна думка" та "Наголос. Підсумки".
    В цих передачах я інформував глядачів про позицію ЦК КПУ відносно підвищення тарифів на газ та електроенергію, підвищення цін та пенсійної реформи. 09.05.2016 р. я вітав громадян України з святом Великої Перемоги.
    Виконуючи замовлення режиму Нацрада поставила за мету позбавити телеканал ліцензії, тобто закрити канал.
    Після прийняття Законів про "декомунізацію" редактор газети "Комуніст" Буйко Г.В. звернувся до Міністерства юстиції з проханням перереєструвати друкований засіб масової інформації газети ЦК КПУ "Комуніст" у газету з назвою "Лівий марш".
    21.08.2015 р. за підписом першого заступника Міністра Н.Севостьянової надійшла відповідь з відмовою у такій перереєстрації. При цьому Н.Севостьянова інформувала заявителя про те, що це рішення може бути оскаржено до адміністративного суду.
    Відмова обгрунтовувалась на висновку Українського інституту національної пам`яті від 14.07.2015 № 01/782, в якому повідомляється наступне:
    "В українського інституту національної пам`яті відсутня інформація щодо існування формувань, інших підрозділів або організацій з такою назвою у період встановлення радянської влади на території України, під час переслідувань учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, а також щодо наявності прямого зв`язку зазначеної назви з діяльністю комуністичної партії.
    Разом з тим, назву "Лівий марш", ("Левый марш") мав вірш радянського поета Володимира Маяковського. Цей вірш було написано під час так званої "Громадянської війни" у 1918 році та присвячено матросам – червонофлотцям, які боролися за встановлення радянської влади на території колишньої Російської Імперії. Цей вірш, серед іншого, містив заклики до встановлення радянської влади: "довольно жить законом, данным Адамом и Евой. Клячу историю загоним [...] Крепи у мира на горле пролетариата пальцы!".
    Таким чином, зазначена у пункті 4 заяви назва видання – "Лівий марш", "Левый марш" може підпадати під дію Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", оскільки містить напис, присвячений подіям, пов`язаним із встановленням радянської влади.
    Використання Міністерством юстиції України норм Законів про "декомунізацію" грубо порушує права і свободи громадян нашої держави, які об`єднані в інші – не комуністичні – партії і громадські організації.
    Так політична партія "Нова держава" на партійній конференції від 09 грудня 2016 року прийняла рішення про зміну назви партії на "Ліва опозиція". Відповідно до чинного законодавства відповідна інформація була направлена до Міністерства юстиції для внесення відповідних змін в документи реєстрації.
    16.03.2017 року на адресу партії "Нова держава" надійшов лист за підписом Директора Департаменту державної реєстрації та нотаріату В.Гайдук в якому повідомляється про відмову Міністерством юстиції України за надуманими підставами в державній реєстрації змін до відомостей про Політичну партію "Нова держава", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
    Наведу висновок Державного реєстратора Г.Діденко на підставі якого В.Гайдук відмовив у реєстрації зміни назви зазначеної партії дослівно:
    "Я, державний реєстратор Діденко Ганна Іванівна, відповідно до статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань" (далі – Закон) повідомляю про відмову в державній реєстрації змін найменування, до статуту та програми Політичної партії "Нова держава" (далі – Партія), прийнятих на підставі рішень позачергової Дев`ятої Конференції Партії від 09 грудня 2016 року.
    Відповідно до пункту 6 частини першої статті 28 Закону підставами для відмови у державній реєстрації є, зокрема, суперечність документів вимогам статуту громадського формування.
    Згідно з пунктом 6.5 статуту Партії оголошення про скликання Конференції Партії здійснюється Радою Партії не пізніше ніж за п`ять днів до її проведення.
    Засідання Ради Партії, на якому було прийнято рішення про скликання позачергової Дев`ятої Конференції Партії від 09 грудня 2016 року, відповідно до поданого протоколу № 2811-РП засідання Ради Партії від 28 листопада 2016 року відбулося 28 листопада 2016 року.
    Враховуючи, що позачергова Дев`ята Конференція Партії від 09 грудня 2016 року була скликана та проведена з порушенням зазначених вище статутних вимог, у реєструючого органу відсутні підстави для проведення правової експертизи змін, прийнятих відповідно Конференцією Партії."
    Відповідно до Конституції та чинного законодавства України 28 травня 2015 року були проведені збори засновників і прийняте рішення про створення Всеукраїнської громадської організації "Лівий марш: праця, зарплата, захист".
    19 жовтня 2015 року (лист № 352/01-41) Міністерство юстиції України відмовило у реєстрації цієї громадської організації на підставі того, що Правовою експертизою встановлено, що установчі документи громадського об`єднання не відповідають Конституції та законам України. Але яким нормам чинного законодавства не відповідають не вказано. А фактично на тій підставі, що у 1918 році відомий поет В.Маяковський (який тоді не був членом Комуністичної партії) написав вірш під такою назвою.
    Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2015 року у задоволенні позову П.Симоненка щодо неправомірних дій Міністерства юстиції України відмовлено повністю.
    1 березня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Симоненка П.М. на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Симоненко П.М. до Подільського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішення визнав протиправним та скасував Наказ Подільського районного управління юстиції у місті Києві № 351/01-41 від 19.10.2015 р. про відмову в реєстрації громадської організації "Всеукраїнське об`єднання "Лівий марш: робота, зарплата, захист".
    Судове рішення набрало законної сили 01 березня 2016 року.
    Виконавчий лист № 826/24952/15 від 10.03.2016 року Подільське районне управління юстиції у м.Києві – отримало.
    Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання до 01 березня 2017 року.
    Рік минув, але брутально порушуючи Ухвалу суду районне управління юстиції не виконує його.
    Щодо дестабілізації ситуації в державі, то відповідальність за це лягає, в першу чергу, на тих, хто замовляє, організує і виконує незаконні рішення, виносить неправові судові вироки. Яскравим прикладом того, до чого це призводить, є замовні судові заборони щодо ініційованого Компартією у 2013 році всеукраїнського референдуму стосовно напрямків економічної інтеграції України. Нагадаю, що тоді ми зібрали понад 4 мільйони голосів на підтримку референдуму, аби люди мали змогу вільно визначитись і висловити свою волю. Але режим Януковича організував замовну судову заборону і позбавив громадян права вибору. Політичні і соціально- економічні наслідки тієї ганебної замовної справи ми отримали сьогодні у вигляді зубожіння людей, грабіжницьких тарифів, корупції і офшорних оборудок владної верхівки, втрати частини території, небезпечного зростання злочинності, громадянської війни. Тисячі загиблих, в тому числі цивільні: пенсіонери, жінки, діти. Мільйони покинули свої домівки, позбулися роботи. Понад 1 млн. громадян України – переселенців з Донбасу Верховна рада ухваленим законом позбавила права участі у місцевих виборах 2015 року.
    Саме тому знущання над правосуддям, виконання завідомо злочинних наказів і розпоряджень обернулися трагічними наслідками. Ми бачимо, як на очах руйнуються правові засади і правові інститути, знищується держава. Порушення законів і Конституції, тиск на судові органи стали звичайною справою для Президента, Уряду, Верховної Ради.
    "Шедевром" законотворчої діяльності є прийняття закону "під особу" – маю на увазі брутально нав`язаний Парламенту (після майже 20-ти переголосувань), закон, який дозволив призначити Генпрокурором без відповідної освіти і досвіду роботи. Верховна Рада щодня десятки разів брутально порушує Закон про Регламент.
    А як розуміти те, що після засідання так званих "драконівських законів" від 16 січня 2014 року, за прийняття яких переслідують народних депутатів, у тому числі комуністів, постмайданною Верховною Радою були прийняті подібні закони у ще більш жорсткому варіанті?
    Стає все очевиднішим, що якби судова гілка влади в країні була справді незалежною, то за публічні і необґрунтовані звинувачення на адресу комуністів, представників інших опозиційних сил, погрози на адресу суддів, обшуки, погрози вдатися до так званої люстрації до тих, хто розглядає справу про заборону КПУ, Президент Порошенко, міністр юстиції Петренко, інші урядовці, керівники спецслужб, у справді правовій державі вже були б не тільки на "політичній пенсії", а й притягнуті до кримінальної відповідальності.
    Безпрецедентний правовий нігілізм, брутальне нехтування законами з боку тих, хто має забезпечувати правовий порядок в державі, створили умови для безкарної діяльності бандформувань, які під націоналістиченими та нацистськими гаслами вчиняють не тільки напади на членів і прибічників КПУ, вони підпалюють партійні приміщення, захоплюють майно, погрожують фізичною розправою суддям, зривають засідання і не дають притягувати до відповідальності винних. Жоден з цих бандитів не притягнений до відповідальності. Натомість члени Компартії за сфабрикованими справами переслідуються владою.
    Майже два роки сотні співробітників Служби безпеки України, органів прокуратури, внутрішніх справ, Міністерства юстиції шукали "кримінал" - "докази" діяльності Компартії, яка нібито "завдавала шкоди державним інтересам України" з тим, щоб заборонити партію у судовому порядку. Не набрали. Бо їх немає в природі. Вимогу Турчинова "без зволікання" заборонити в судовому порядку Компартію провалили. Саме тому через парламент був притягнутий закон про так звану "декомунізацію", внесені зміни до закону "Про політичні партії в Україні".
    Частину першу його статті 9 доповнено пунктом 9 такого змісту: "Утворення і діяльність політичних партій забороняються, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) режимів та їх символіки". Це є прямим порушенням Конституції України, оскільки вона містить ВИЧЕРПНИЙ перелік підстав можливої заборони політичних партій, який не може бути змінений чи доповнений ЗВИЧАЙНИМ законом. Партію звинуватили у пропаганді Комуністичної символіки, а її діяльність судовим рішенням припинено.
    Ухвалюючи на підставі закону про "декомунізацію" рішення про припинення діяльності Компартії, Окружний адміністративний суд ігнорував ту обставину, що згаданий закон порушує також вимогу статті 24 Конституції України, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. "Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками", а також положення частини першої статті 64 Конституції про те, що конституційні права в свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
    Високий суд!
    Неупереджене та незалежне ознайомлення зі змістом Закону дає всі підстави заявити, що Закон суперечить конституційному принципу рівності громадян перед законом, створює дискримінацію за ознакою політичних та інших (ідеологічних) переконань. Саме тому Уповноважений з прав людини і не з`являвся – по суті, при потуранні Суду – до суду, ігноруючи рішення щодо обов`язковості участі у його засіданнях.
    Важко зрозуміти, чому Високий суд фактично змирився з цим.
    Далі грубо порушена ще одна з основоположних конституційних засад – неприпустимість використання прийнятого закону для врегулювання правовідносин, які мали місце в минулому, до набуття чинності згаданими законами чи іншими нормативно-правовими актами.
    Конституція у статті 58 чітко і однозначно визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. "Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення". Закріплення цього принципу на конституційному рівні, зазначається в одному з рішень Конституційного судуУкраїни (номер 1-зп від 13 травня 1997 року), є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршення прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.
    Ігноровано ще одну, надзвичайно важливу конституційну норму, закріплену у частині третій статті 22 Основного Закону, а саме: "При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".
    Конституційний суд України кілька разів повертався до цього питання (Рішення номер 1-19/2009 від 28 квітня 2009 року, номер 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року та інш.), наголошуючи на тому, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність основного права в жодному разі не може бути порушена".
    "Скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними".
    І ще: В цьому рішенні Конституційний суд України визначив що "Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремої категорії осіб призводить до порушення принципів соціальної, правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави". Саме про це буде свідчити Ухвалення від імені України рішення про заборону діяльності КПУ. Цим буде розтоптаний Основний Закон України – її Конституція.
    Все це постійно доводиться відчувати на собі членам нашої партії. Адже такі підходи зараз стали системою у діяльності українського парламенту і уряду. Численними законами, урядовими рішеннями, іншими нормативно- правовими актами погіршується становище мільйонів людей, звужується зміст і обсяг існуючих прав і свобод. І якщо репресивні заходи, що їх влада вживає, порушуючи Конституцію, до Комуністичної партії, будуть узаконені судовими рішеннями, це ще більше погіршить ситуацію в країні, відкриє шлях до нового наступу на соціальні і політичні права громадян. Виправдання таким діям не буде нікому.
    І ЩЕ ОДНЕ. Брутальним порушенням Основного Закону є рішення Окружного адміністративного суду про ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ Комуністичної партії України.
    Українська Конституція не передбачає такого заходу щодо політичних партій. Діяльність партії може бути заборонена лише в судовому порядку при наявності підстав, чітко і вичерпно вказаних у статті 37 Основного Закону.
    Закон "Про політичні партії в Україні" розрізняє поняття "заборона політичної партії" в судовому порядку у разі порушення вимог стосовно створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією і законами України (див. статтю 21), і "припинення" її діяльності в разі реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) за рішенням партійного з`їзду (конференції) у відповідності із Статутом партії або у випадку заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва у порядку, встановленому законами України (статті 23 і 24).
    Тобто припинення діяльності партії має бути наслідком її заборони, окремою процедурою, детально визначеною законом "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Між тим, суд першої інстанції, перебравши на себе не передбачені законом функції, ухвалив рішення про припинення діяльності не забороненої у судовому порядку партії.
    Важко сказати, чим це пояснити: правовим невіглаством тих, хто ухвалював рішення, беззастережно виконуючи волю керівництва Мінюсту, яке, судячи з поданого ним позову, не володіє знанням Конституції і законів держави, чи чимось іншим.
    Виправити цей правовий нонсенс має, на нашу думку, апеляційний суд.
    II
    Просимо Високий суд при ухваленні рішення врахувати ще й такі обставини.
    Установчі документи Компартії України - Програма (прийнята в чинній редакції 44-м з`їздом КПУ 19 червня 2011 року) і Статут, затверджений І з`їздом 19 червня 1993 року. До нього вносились зміни ЇЇ, V, XXXVI (об’єднаним), XXXVII і 44-м з`їздами у 1995, 2000, 2002, 2003 і 2011 роках.
    Кожного разу при їх ухваленні (внесенні змін) документи подавалися до Мінюсту, при необхідності враховувалися зауваження. Але жодного разу в документах не відзначалась в них наявність положень, що порушують Конституцію чи закони України.
    Судом першої інстанції (як і Міністерством юстицїї) не враховано те, що КПУ не могла у визначений законом про "декомунізацію" місячний термін розглянути і вирішити питання про внесення можливих змін в установчі документи, оскільки це вимагає проведення партійного з`їзду (котрому мають передувати конференції районних, міських і регіональних партійних конференцій, на що потрібен час. Статут КПУ, затверджений Мінюстом, передбачає для цього три місяці. Це мав враховувати Мінюст. Але цього не трапилось, хоча ми й звертались до нього.
    Все свідчить про те, що для нинішньої української влади важливо за будь-яких умов витіснити Компартію з політичного поля країни.
    III
    Намагання влади розправитися з Комуністичною партією, іншими опозиційними силами при відсутності для цього правових і фактичних підстав, ігнорування як міжнародно-правових актів, до яких приєдналась Україна (Статут Організацїї Об`єднаних Націй, Загальна декларація прав людини ООН 1948 року, Конвенції Ради Європи про захист людини і основоположних свобод 1950 року та інші), так і її міжнародних зобов"язань, а також принципової позиції таких поважних інституцій, як Європейська комісія "За демократію через право" (Венеціанська комісія), Європейський суд з прав людини, Верховний комісар з прав людини ООН, що не може не викликати здивування і обурення.
    Підписуючи Угоду про асоціацію з Європейським союзом, українське керівництво у Політичній частині Угоди зобов`язалося розбудовувати розвинуту й сталу демократію, забезпечувати повагу до спільних цінностей і прогрес у наближенні до європейських стандартів у політичній, економічній та правовій сферах.
    Та хіба це не лицемірство – давати такі обіцянки, вихваляти "демократичну практику європейських держав" і водночас демонстративно діяти всупереч цій практиці, жорстоко розправлятисяз політичними противниками, опозицією?
    Не можу не сказати й про те, що прогресивна міжнародна громадськість, такі організації, як Всесвітня федерація профспілок, Світовий конгрес юристів-демократів, Рада з прав людини та інші, пильно слідкують за процесом над Комуністичною партією України. Судове рішення про припинення її діяльності сприйняте ними негативно.
    Спроби заборонити комуністичні партії, пропаганду їх символіку мали місце і в деяких інших європейських країнах. Ці питання розглядалися Європейським судом з прав людини (по Республіці Молдова, Туреччині, Угорщині, Австрії та інших). Склалась певна практика, яка й для нас являє інтерес.
    Так, парламент Республіки Молдова після рішення Європейсього суду з прав людини від 8-9 березня 2013 року змушений був скасувати ухвалений ним 12 липня 2012 року закон "про заборону Комуністичної ідеології та сиволіки Комуністичної епохи" як такий, що "не відповідає європейським стандартам у галузі вираження свободи думок і свободи об`єднань, розроблених у прецедентному праві Єаропейського суду з прав людини, а також у роботах Венеціанської комісії та БДПІЛ/ОБСЄ".
    Між іншим, закон про "декомунізацію", який діє зараз в Україні, багато в чому співпадає із скасованим молдавським законом. Про це було відомо Окружному адміністративному суду в місті Києві при розгляді цієї справи. Як же зреагував наш суд? – Він визначив за неможливе прийняти до уваги висновок Європейського суду з прав людини, "оскільки – цитую – згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України його не можна вважати джерелом права, на підставі якого суд вирішує справу..."
    Хотів би привернути увагу Високого суду й до такої обставини. Участь у засіданнях Суду на різних стадіях судового процесу при розгляду даної резонансної справи, у тому числі й сьогодні представників авторитетних зарубіжних правових і політичних інституцій є, за нашим переконанням, свідченням зацікавленості європейської і світової громадськості у тому, щоб в Україні дійсно забезпечувались загальновизнані права і свободи людей, законність і правопорядок, неухильне додержання принципу верховенства права, неупередженість у діяльності судової системи.
    Ми щиро вдячні їм за це.
    Дійсно, рішення Європейського суду не є джерелом права. Але ж він містить логіку правових підходів, суть прецедентного права стосовно прав людини і основоположних свобод, висловлює позицію правової інституції, з якою рахуються в Європі. Очевидним є те, що розглядаючи рішення українських суддів щодо припинення діяльності КПУ на підставі Законів про "декомунізацію", та враховуючи те що ЄСПЛ вже розглядав "подібні питання", є всі підстави говорити про те що він винесе рішення на захист КПУ. Не враховувати це навряд чи є обачним. Адже кожна порядна людина, тим паче юрист не може не дорожити своєю професійною репутацією. Сподіваюсь, що і високий суд думає і дбає про законність, силу права та наслідки прийняття замовних рішень.
    Виходячи з вище наведеного, ми вважаємо, що єдино вірним у цій ситуації є:
    скасувати Постанову Окружного адміністративного суду в місті Києві від 16 грудня 2015 року у справі номер 826/25408/25 за позовом Міністерства юстицїї України до Комуністичної партії України, третя особа – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про припинення діяльності політичної партії і прийняти у цій справі нове рішення по суті, яким у повному обсязі відмовити Міністерству юстиції у позові до Комуністичної партії.
    Шановні судді! Учасники процесу і присутні на засіданні Суду!
    За більш ніж столітню історію комуністичного руху на Україні ми маємо справу з ТРЕТЬОЮ СПРОБОЮ знищити Комуністичну партію.
    ВПЕРШЕ це намагалися зробити, окупувавши Україну, німецько-фашистські загарбники у 1941-1944 роках, за допомогою пособників-націоналістів. Не вдалося: наш народ, у перших лавах якого були комуністи, зламав хребет фашистському звіру, здобув всесвітньо-історичну перемогу.
    ВДРУГЕ Компартію було заборонено у серпні 1991 року після антисоціалістичного перевороту указами Президїї Верховної Ради України.
    В 2000 році, в результаті нашої виснажливої майже десятирічної боротьби, вдалося добитися визнання Конституційним судом України заборони Компартії незаконною, неконституційною.
    Багато про що говорить той факт, що з розправи над Компартією почали свою діяльність ті сили, які прийшли до влади у лютому 2014 року в результаті державного перевороту. Брутально порушивши Конституцію, вони розігнали фракцію Компартії у Верховній Раді України, позбавили її парламентської трибуни, все зробили, аби партія не була представлена у нинішньому складі Верховної Ради, і ось вже більше двох років докладають неймовірних зусиль, щоб знищити партію.
    Ми сподіваємось на розсудливу, справедливу правову позицію Апеляційного суду. Але якщо станеться інше, комуністи не припинять своєї діяльності, спрямованої на обстоювання інтересів знедолених, нашого трудового народу. Ми діятимемо в рамках Конституції України, використовуючи всі доступні форми боротьби.
    Трагічні наслідки панування нинішньої компрадорської влади виразників інтересів кримінально-олігахічного капіталу – розвал вітчизняної економіки, катастрофічне зубожіння переважної більшості нашого народу, втрата значної території країни, фактична втрата державного суверенітету України, безкарна діяльність знахабнілих неонацистів - духовних спадкоємців пособників фашистських окупантів часів Великої Вітчизняної війни – все це вимагає від комуністів бойової позиції, активної діяльності, якнайтісніших зв`язків з трудящими, вмілої тактики.
    В разі заборони Компартії ми використаємо всі легальні можливості, аж до звернення до Європейського суду з прав людини, для скасування антиконституційного рішення.
    Справедливість торжествуватиме!

  • Евгений Коротков. Из жизни городов и мэров
  • Александр Берман. День Победы – 9 мая
  • О. Гайтота. Палачи и спасители. Кто они?
  • Надежда Савченко "прозрела"?
  • Чтобы поставить оценку нужно Войти или зарегистрироваться



    Искать:

        
  • Бюджет-2018 - бюджет милитаризма, геноцида и нищеты
  • Кому нужен "Михомайдан"?
  • Когда у страны появится шанс
  • ООН обнародовала новые данные о количестве жертв войны на Донбассе
  • Евросоюз требует от киевского режима полного выполнения рекомендаций Венецианской комиссии по закону об образовании
  • Режим олигархо-нацистов уничтожил экономику Украины
  • О политических итогах ознаменования в Украине 100-летия Великой Октябрьской Социалистической революции
  • Про военных пенсионеров власть забыла

  • 9 Мая 2015-го года в городе Кременчуге
  • Набат №12-2013
  • Митинг работников Сталилитейного завода 6 деабря 2014 года
  • Засновник: Шапран Володимир Іванович.
    Свідоцтво про реєстрацію: ПЛ №1148-405ПР від 21.07.2015 року головного управління юстиції Полтавської області
    Адреса редакції: 39600, г. Кременчуг, ул. Первомайская, 19 Телефон (0536) 3-63-26, e-mail: gaz.nabat@yandex.ru.
    За точність викладених фактів відповідальність несе автор.